5 листопада 1944 року в селі Коритне на Буковині в родині сільського священника народився Орест Березовський — людина, яку православні в Україні знають як митрополита Онуфрія. На момент 2026 року йому 81 рік, а на чолі Української Православної Церкви він стоїть уже дванадцятий рік: Собор єпископів обрав його 13 серпня 2014-го, інтронізація відбулася 17 серпня в Києво-Печерській лаврі. Ці дати зафіксовані на офіційній сторінці предстоятеля church.ua.
Для вінничанина церковна ієрархія часто здається далекою від черги на маршрутку чи квитанції за тепло. Але рішення предстоятеля впливають на те, у якому храмі служать у вашому районі, хто освячує престол і як громада оформлює статут. Шлях митрополита Онуфрія варто читати саме як послідовність етапів: кожен наступний крок тримається на попередньому досвіді, і пропуск «сходів» тут не працює.
Нижче — перевірена хронологія: що відбувалося на кожному етапі, скільки він тривав і які рішення тоді фіксувалися. Без богословських суперечок між юрисдикціями і без портрета «політика в рясі» — лише роль релігійного керівника і те, як ця роль дійшла до парафій Вінниччини.
Ранні роки і чернецтво
Дитинство пройшло в священницькій родині на Вижниччині. Середню школу Орест закінчив 1961 року, у 1962–1964 навчався в Чернівецькому технічному училищі й працював на будівництві. У 1966-му вступив на загальнотехнічний факультет Чернівецького університету, але після третього курсу, у 1969-му, пішов до Московської духовної семінарії. Семінарію закінчив 1972-го, академію — 1988-го зі ступенем кандидата богослов’я.
18 березня 1971 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Онуфрій на честь преподобного Онуфрія Великого. 20 червня того ж року його висвятили в ієродиякона, 29 травня 1972-го — в ієромонаха. Далі майже два десятиліття — братство Троїце-Сергієвої лаври, сан ігумена (1980), настоятельство в Лукино (1984), благочинний лаври (1985), архімандрит на Різдво 1986-го.
З 20 липня 1988 по листопад 1990 року архімандрит Онуфрій був намісником Почаївської лаври. Цей етап короткий — трохи більше двох років — але саме тут з’явився досвід керівництва великою обителлю після радянського занепаду. Без нього єпископська хіротонія 9 грудня 1990 року у Володимирському соборі Києва виглядала б стрибком, а не наступним кроком.
Чернівецька кафедра двадцятиліття
24 листопада 1990 року Синод УПЦ призначив його єпископом Чернівецьким і Буковинським; хіротонія відбулася 9 грудня. Це не «призначення в Крим»: Кримською єпархією він ніколи не керував. Його єпархіальна школа — Буковина, і вона тривала майже 24 роки, до серпня 2014-го.
У січні 1992-го єпископа на кілька місяців перевели на Івано-Франківську кафедру після того, як він не підписав одне зі звернень тодішнього керівництва церкви. 7 квітня того ж року його повернули до Чернівців. 28 липня 1994-го возвели в сан архієпископа і ввели до постійного складу Синоду УПЦ, 22 листопада 2000-го — у сан митрополита. З 14 грудня 2007-го очолював Церковний суд УПЦ.
На цьому етапі потрібні були не гучні заяви, а щоденне єпархіальне управління: храми, духовенство, суд, Синод. Строк фактично не мав «дедлайну» — кафедра трималася, доки не змінилася ситуація в Києві. Саме довге перебування на одній кафедрі відрізняє його шлях від попередника Володимира (Сабодана), який до предстоятельства змінив кілька великих єпархій, і від Філарета (Денисенка), чиє предстоятельство обірвалося 1992 року.
Обрання Київським митрополитом
24 лютого 2014 року Синод УПЦ таємним голосуванням обрав митрополита Онуфрія місцеблюстителем Київської кафедри: стан здоров’я митрополита Володимира вже не дозволяв виконувати обов’язки. Володимир помер 5 липня 2014-го. Між цими датами минуло чотири з половиною місяці тимчасового керівництва — короткий, але щільний етап.
13 серпня 2014 року Собор єпископів обрав його предстоятелем. Голосування йшло у два тури з кількох десятків кандидатів; у другому турі за нього віддали голоси 48 архієреїв. 17 серпня в лаврі відбулася інтронізація. Перші місяці він об’їжджав єпархії: за підсумками 2014 року пресслужба УПЦ повідомляла про понад 50 богослужінь і візити до 16 єпархій.
На Вінниччині цей етап був відчутний предметно. У вересні 2015-го предстоятель служив у Браїлівському монастирі й відвідав навчальний комплекс святого Миколая у Вінниці. 29 серпня 2017-го освятив Богоявленський храм у місті. Для парафіян це був не «столичний сюжет», а конкретний візит архієрея, який уже носив титул митрополита Київського і всієї України.
Рішення Собору 2018 року
Восени 2018-го церковне питання в Україні зрушило швидко: 11 жовтня Синод Константинополя ухвалив рішення щодо української церкви, 15 грудня відбувся Об’єднавчий собор, у січні 2019-го було вручено томос іншій структурі. Митрополит Онуфрій і Собор єпископів УПЦ 13 листопада 2018 року в лаврі зафіксували власну позицію: рішення Константинополя визнали недійсними для себе і припинили євхаристійне спілкування з ним.
Тут спрацьовує проста аналогія з сімейним будинком. Людину, яка двадцять чотири роки жила в одному крилі, просять не переїжджати в новий будинок, збудований сусідами, а лишитися в старому й самому вирішувати, хто тримає ключі. Аналогія швидко ламається: у будинку одні двері, а в церкві — десятки єпархій і різні єпископи, тож «залишитися» означало ще й утримати мережу парафій.
До цього рішення УПЦ під його керівництвом зберігала внутрішнє самоврядування при формальному зв’язку з Московським патріархатом. Після листопада 2018-го предстоятель публічно наполягав, що УПЦ уже має потрібну самостійність і не братиме участі в процесі томосу. Наслідком стала не зміна титулу всередині УПЦ, а зміна карти парафій у регіонах, зокрема на Вінниччині, де частина громад згодом змінила підлеглість.
Служіння під час війни
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, митрополит Онуфрій оприлюднив звернення: закликав не панікувати, молитися за Україну і військо, висловив підтримку українським воїнам і попросив президента Росії припинити війну, назвавши її «Каїновим гріхом». Текст того дня поширила «Українська правда» з посиланням на офіційне повідомлення церкви.
27 травня 2022 року в Феофанії відбувся Собор УПЦ під його головуванням. Собор засудив війну, висловив незгоду з позицією патріарха Кирила і змінив статут: прибрав пункти про зв’язок із РПЦ, припинив членство Київського митрополита в Синоді РПЦ, зупинив поминання Московського патріарха за богослужінням. Це вже не заява одного дня, а юридичний текст церкви.
Відтоді його роль — тримати структуру УПЦ у воєнних умовах: храми як укриття, молитви за захисників, єпархії на різних територіях. Станом на 2026 рік він і далі предстоятель УПЦ і правлячий архієрей Київської єпархії. Публічний обсяг влади вужчий, ніж 2014-го: держава й місцева влада перевіряють громади, а на Вінниччині десятки парафій змінили реєстрацію. Сам титул усередині УПЦ лишився тим самим.
Накладання етапів і зриви графіка
Етапи в цій біографії рідко стоять рівною чергою. Чернече життя в лаврі накладалося на навчання в академії. Чернівецька кафедра тягнулася паралельно з роботою в Синоді та церковному суді. Місцеблюстительство 2014-го почалося ще за життя попередника. Собор 2018-го і воєнний Собор 2022-го розділені чотирма роками, але обидва відповідали на зовнішній тиск, а не на внутрішній «план кар’єри».
Затягування теж були. Хвороба митрополита Володимира розтягнула передачу кафедри з лютого до серпня 2014-го. Статутні зміни 2022-го церква ухвалила за три місяці після 24 лютого — швидко для соборної машини, повільно для тих, хто чекав розриву «на наступний день». На місцях строки ще інші: зміна підлеглості громади залежить від зборів, статуту й реєстрації, а не від дати київського собору.
Щоб не збитися з цієї хронології, тримайте під рукою короткий чеклист.
- Перевіряйте дату події, а не заголовок у стрічці: обрання — 13 серпня 2014-го, інтронізація — 17 серпня.
- Відрізняйте єпархіальний етап (Чернівці, 1990–2014) від предстоятельства (Київ, від 2014-го).
- Окремо фіксуйте два собори: 13 листопада 2018-го і 27 травня 2022-го — різні рішення в різних обставинах.
- Для свого храму дивіться статут громади й дані обласного управління у справах релігій, а не чутки з чату будинку.
Цей список не замінює офіційних документів, але відсікає плутанину, коли в одній розмові змішують 1992, 2014, 2019 і 2022 роки.
Практичне правило просте: дивіться, на якому етапі людина ухвалювала рішення, а не яким словом її називають сьогодні. Митрополит Онуфрій важливий для українців як довголітній предстоятель УПЦ, чий шлях іде від буковинської священницької родини через Почаїв і Чернівці до Києва. Після 2019-го його влада всередині УПЦ збереглася, але карта парафій змінилася; після лютого 2022-го він засудив війну й провів статутні зміни на Соборі у Феофанії.
Сьогодні його роль — керівництво тією частиною православних громад, які лишаються в УПЦ. На Вінниччині це означає конкретні храми й конкретні настоятелі, а не абстрактну «церкву взагалі». Від попередників шлях відрізняється довгим сидінням на одній кафедрі перед обранням і тим, що найважчі рішення припали вже на роки війни, а не на початок служіння.
Застереження чесне: ця хронологія не підкаже вам, до якої громади приєднатися, і не замінить розмови зі священником вашого храму. Юридичний статус парафії змінює не біографія предстоятеля, а рішення зборів і державна реєстрація. Як зробити це без зайвого клопоту — уточніть у старости громади актуальний статут і, якщо треба, запис у обласному управлінні у справах національностей та релігій: один візит за записаними реквізитами храму заощадить тижні суперечок у дворі.
