Колись Межирів мав замок, магдебурзьке право, торгові привілеї та заможних власників. Нині тут трохи більше 300 жителів, немає школи й автобусного сполучення, а частина пам’яток руйнується.
Перші згадки про поселення датують XVI століттям. Воно належало королеві Боні Сфорці, яка звела тут замок. З 1591 року король Сигізмунд III Ваза надав Межирову магдебурзьке право.
Місто пережило татарський напад 1612 року, після чого його відновлювали нові господарі. У XVII столітті воно переходило до козаків, поляків і турків. У 1659 році Барське староство разом із Межировом віддали у довічне володіння гетьману Івану Виговському. Далі маєток був у князя Домініка Любомирського, потім — у кількох шляхетських родин.
Особливого розквіту поселення досягло за Анджея Орловського. Він купив його у 1784 році за 700 тисяч злотих. За нього з’явилися палац, папірня та гуральня, але до наших днів вони не збереглися. Власним коштом у 1794 році Орловський збудував Вознесенський костел. На початку XX століття парафія налічувала понад 1400 прихожан із навколишніх сіл. Богослужіння тривали до 1945 року, після чого будівлю використовували як зерносховище. Зараз у храму немає даху, частина конструкцій зруйнована, місцями лишилася ліпнина.
Неподалік ставка в заростях стоять залишки синагоги. На початку XX століття єврейська громада була численною: у 1934 році тут жило близько 400 євреїв — приблизно третина населення. Поруч досі є будинок раввіна. Історичний центр доповнює Олександро-Невська православна церква другої половини XIX століття: дослідники називають різні роки спорудження — 1853–1869. За межами села збереглися залишки двох печей для випалювання вапна. Вапняк був місцевим ресурсом, і виробництво колись давало прибуток власникам.
Переломними стали 1860-ті роки, коли прокладали залізницю Київ — Балта. Лінію провели неподалік Великих і Малих Жмеринок, і навколо станції розрослася Жмеринка. Межирів лишився осторонь маршруту. Ще до 1934 року він був районним центром. Сьогодні серед будинків і заростей стоять руїни костелу, синагоги, православної церкви та вапняних печей — їх називають можливою основою туристичного маршруту, якщо пам’ятки вдасться зберегти.
